Броніслав Фастівець. Нотатки небайдужого: Метаісторичні реалії Руси-України. Статті й нотатки різних років. Упорядник, автор передмови і редактор Володимир Іваненко. -- Вашинґтон: Україна Інк, 2026. -- 536 с.
Фахівець-аграрник, який спеціалізувався на тваринництві і який чимало зробив у цій галузі, Броніслав Фастівець звернув свій взір на українські національні традиції й звичаї не без впливу свого фаху. Традиції й звичаї українського народу стали його захопленням, а відтак вийшли й на перше місце, і він майже професійно занурився у цю справу, повʼя-завши свою долю з українським козацтвом.
Б. Фастівець у своїх пошуках істини заглиблюється аж до праукраїнського родоладово-племінного варново-вічового устрою українсь-ких оріянських громад, до оріянського родоладу й варново-вічового устрою й мріє про відродження традицій і звичаїв варново-родоладового суспільства, системи звичаєвого (копного) права і всього того, що існувало на теренах України за-довго до того, як на українські землі прийшло християнство.
У прадавній традиції Б. Фастівець побачив раціона-льне зерно “аутентичної дорабовласницької ненасильницької (незагарбницької) і неґлобалістичної державності” й переконливо, наскільки це можливо, доводить, що “первіснообщинний, інакше – родоплемінний лад з варновим храмово-вічовим устроєм створив державність культурного, неординського і ненасильницького типу (така державність не мала спеціального репресивного апарату для боротьби з власним народом), бо культура родоладу і храмово-вічового устрою варнового суспільства забезпечувала природним чином стабільність громад і суспільства в цілому”. Релікт цієї державності, на переконання пана Фастівця, “зберігся до нових часів у Запорозькому коші у Вольностях Війська Запорозького як відгомін прадавньої кошової держави арійців, де панувала система звичаєвого копного права, не менш, а більш досконала ніж панівні тепер рецепції рабовласницького римського (цивільного) права”.
Б. Фастівець розглядає Русь як неукраїнську державну традицію, вважаючи варягів Рюриковичів завойовни-ками і використовуючи означення “так звана Київська Русь”. З його думкою не можна не погодитися: “Назва ʼРусьʼ означала державність з князівсько-дружинницьким устроєм на відомих історичних теренах, що правила нашим народом як мародер-окупант, збираючи “полюддя” і пригнічуючи наше питоме національне самоурядування”.
У тій концепції відродження українських національних традицій і звичаїв Б. Фастівець формулює Національну Ідею як “вчення (доктрину), що обгрунтовує всесвітньо історичну місію народу, його покликання, місце і роль у світовій спільноті людей”, і наголошує, що наша ціль – “в своїй хаті – своя правда і сила і воля”.
Читачеві цієї книжки напевно будуть цікавими автобіоґрафічні нотатки Б. Фастівця, з яких довідуємося про умови, в яких він виростав як особистість, про його особи-стий життєвий шлях, а також про студії над його власним родоводом.
